Головна » Статті » На допомогу батькам |
Домашнє насильство В нових умовах суспільного, освітнього й технічного розвитку законодавство України чітко визначає межі відповідальності сім’ї за навчання і виховання дітей: саме батьки чи особи, які їх замінюють, зобов’язані постійно дбати про своїх дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, зміцнення фізичного здоров’я, отримання загальної освіти та інше.
Сім’я – це первинне природне середовище, джерело духовної та матеріальної підтримки для дитини. Діти, що були свідком насильства у сім’ї, засвоюють, що:
У результаті дитина:
У сім’ях, де у стосунках з дітьми переважають:
Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час повинні пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало. Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що дитина робить негативний вчинок. Виявляється, що агресія – це форма поведінки, яка направлена на самозахищення і служить для адаптування навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам з народження і те, чого не можна знищити, можна тільки приглушити. Протягом багатьох років спілкування з батьками ми дійшли висновку, що батьки часто самі мають недостатню правову культуру і не знають, яка відповідальність чекає їхніх дітей за скоєні правопорушення та злочини. Кримінальна відповідальність – це правовий наслідок скоєння злочину, який полягає у застосуванні до винного державного примусу у формі кримінального покарання. 1. Відповідно до ст.10 Кримінального кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент скоєння злочину минуло 16 років. Є випадки, коли відповідальність настає з 14 років, а в деяких випадках з 11 років, якщо мова йде про вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, які спричинили розлад здоров’я потерпілого, зґвалтування, розбій, крадіжку, грабіж, злісне та особливо злісне хуліганство, розкрадання вогнепальної зброї та вибухових речовин, умисні дії, що можуть спричинити аварію поїзда, деякі випадки умисного знищення чи пошкодження майна. 2. До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням: а) застереження; б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання; г) покладення на неповнолітнього , який досяг 15 років і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; ґ) направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк до трьох років; д) суд може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя; е) для них передбачені пом’якшені умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання – за амністією, у результаті помилування, за відбуттям частини покарання тощо. 3. Особи у віці з 14 до 16 років не несуть кримінальної відповідальності за злочини з необережності (за винятком убивства). 4. До неповнолітніх застосовується максимальний термін ув’язнення – 10 років. 5. За окремі види злочину застосовуються наступні міри покарання: бандитизм – від 5 до 15 років; ухилення від призову на строкову військову службу – від 3-х років; крадіжка – від 3-х років, або виправні роботи на строк до 2-х років; крадіжка з проникненням у приміщення – від 3 до 8 років з конфіскацією або без неї. 6. Батьки зобов’язані поважати та виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття ними повної загальної середньої освіти, готувати їх до самостійного життя. 7. Батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: без поважної причини не забрали дитину з пологового будинку або іншого лікувального закладу і протягом 6 місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (Сімейний кодекс України). | |
Переглядів: 458 | |
Всього коментарів: 0 | |